Спасокукоцький крекнув і теж почервонів. Потім зібрав усі свої сили і сказав:

– А мене... а я... а мені справжню пожежу гасити довелося. О! На дачі. Загорілася солома біля корівника. Але я не розгубився, схопив відро з помиями і... Якби не я, згорів би к свиням і корівник, і хата, і все на світі...

– А я...— скромно опустив очі Кукуевицький.— А я... лишився колись сам у квартирі. І раптом подзвонив злодій. Розбійник. І каже: «Одчиняй! Київгаз!» А я весь заціпенів і кажу: «Не одчиню! Всі розбійники завжди кажуть «Київгаз», а тоді заходять, убивають і грабують. Тікайте, бо зараз як візьму татову мисливську рушницю і як стрельну через дірку для ключа!» А він каже: «Дурний!» А я кажу: «Од такого чую!» Він злякався і пішов.

Спасокукоцький тяжко зітхнув і, мало не плачучи, сказав:

– А я... а мене колись велосипед переїхав... І маминого годинника я колись проковтнув... Разом з ремінцем...

Настрій у Спасокукоцького зіпсувався вкрай.

Сидячи на уроці, вій спідлоба позирав на Кукуєвицького і думав:

«Невже цей шпінгалет не брехав! Невже справді і на крижині плавав, і з розбійником так хоробро розмовляв... А я ж усе чисто вигадав — і про шуліченят, і про пожежу...»

Насправді то він сам трохи не спалив корівника. Бавився сірниками, і зайнялася солома. Перелякавшися, він заверещав, як порося. Прибігла мама, схопила відро з помиями і залила вогонь, а його самого так торохнула відром, що він заорав носом у калюжу.

Спасокукоцький свердлив очима Кукуєвицького, намагаючись зрозуміти, брехав той чи ні. Але Кукуєвицький дивився так ясно і невинно, що нічого не можна було зрозуміти.