Ліна Митрофанівна не бачила, з якої партії впала промокашка,— і все в порядку!..
– Мій четвертий «Б» — неможливий! — часто каже Ліна Митрофанівна.
– Мій четвертий «Б» — найкращий! — так само часто каже Ліна Митрофанівна.
– Мій четвертий «Б» доведе мене до інфаркту! — каже Ліна Митрофанівна.
– Мій четвертий «Б» тільки й тримає мене на світі! — каже та ж сама Ліна Митрофанівна.
То коли ж вона каже правду?
Хто ж вони такі — оті чотирнадцять хлопчиків і десять дівчаток, що мовчки схилилися зараз над зошитами?
Гарні вони чи погані?
Давайте-но ближче познайомимося з ними!
З кого почнемо?
Ну, хоча б з отих двох, що сидять за першою партою в середньому ряду перед самісіньким столом Ліни Митрофанівни...
Спасокукоцький і Кукуєвицький
Обидва вони маленькі, кругловиді, клаповухі і кирпаті.
Тільки той, що в нього на носі руденька блямбочка,— то Спасокукоцький.
А той, що в нього щербатий зуб,— то Кукуєвицький.
Спасокукоцького звати Лесик.
Кукуєвицького звати Стасик.
Понад усе на світі Спасокукоцький любить цукерки «Тузик».
Кукуєвицький понад усе на світі любить цукерки «Білочка».
Але, якщо нема «Тузика» й нема «Білочки», вони гризуть усе, що є: «Золотий ключик», «Еру»,«Киць-киць», «Морські камінці», «Бджілку», «Корівку» і навіть тверді, хоч об дорогу кидай, «Козинаки».
Так історично склалося, що в перший день у першому класі вчителька Ліна Митрофанівиа посадила
їх. за першу парту перед самісіньким своїм столом. Бо вони були найменшенькі в класі.