І так йому стало прикро, так прикро, що він скривився і... заплакав.

– Отаке! — здивовано вигукнув лікар.— Чого це ти? Усе ж минулося! А-а... Ти, може, думаєш, що я розкажу Любі? Так нічого ж розказувати! Ти молодець! Ти тримався як справжній мужчина!..

«Справжній мужчина» шморгнув носом і витер сльози.

А коли вони вийшли з кабінету, Спасокукоцький раптом почув у коридорі жіночий голос:

– От бачиш, хлопчик зовсім не боявся!.. Бачиш, нічого ж страшного... А ти...

Спасокукоцький обернувся.

Під дверима у черзі на стільці поруч з мамою сидів переляканий заплаканий Кукуєвицький...

* * *

Одразу за Спасокукоцьким та Кукуєвицьким поруч з Надею Трав'янко сидить Шурик Бабенко.

Надя Трав'янко — видатна особа (це вона при усьому класі натовкла носа Льоні Монькіну), але зараз не про неї мова.

Зараз давайте познайомимося з Шурином Бабенком.

Шурик Бабенко

Шурик Бабенко не був героєм. Шурик був тихий, нерішучий, сором'язливий хлопчик.

Якось так історично склалося, що з самого малечку він був позбавлений хлоп'ячого товариства. Маленький, худенький, бліденький, він дуже часто хворів, і мама, що називається, трусилася над ним. Вона не тільки не віддала його в дитсадок, а й у двір самого гуляти ніколи не пускала. І ріс він такою собі хатньою істотою, як оте лупате чорненьке кімнатне собача, що його на руках виносить хазяйка з дому, і воно тремтить, бідолашне, ледь тримаючись на своїх тоненьких ніжках.